Історія черкащанки Ганни Круковської: як “звичайна” дитина стала триразовою чемпіонкою світу

У шкільні роки черкащанка Ганна Круковська, як і багато дівчат, мріяла стати моделлю. Але з модельними параментрами у неї не склалося, її зріст 167 сантиметрів, чого для класичного моделінгу недостатньо. Але Ганна пішла ще далі та стала фітнес-моделлю!

Зараз, повідомляє cherkashchanka.info, вона є триразовою чемпіонкою світу та дворазовою переможницею чемпіонату Європи, а також п’ятиразовою чемпіонкою України з «фітнес-бікіні». До цього успіху вона прийшла через величезну кількість роботи над собою. Але на спортивну стежку вона стала частково несподівано для себе.

Пропускала уроки фізкультури

У школі Ганні подобалося правознавство, але юристом ставати вона не збиралася. Натомість було бажання стати акторкою. У шкільні роки вона грала у п’єсах та отримувала позитивні відгуки про свою гру, але з акторством теж не склалося.

Дитиною вона була дуже активною та відповідальною.

-У дитинстві я була дуже спокійною дитиною, перш ніж пішла до школи. Дуже скромна сором’язлива дівчинка, але, переступивши через поріг школи, я стала активісткою. Я була старостою класу та відмінницею у школі, – розповідає нам Ганна Круковська. – Натяків на те, що у моєму житті з’явиться спорт не було зовсім. Я навіть часом пропускала уроки фізкультури і, на жаль, батьки не віддали мене до якоїсь спортивної секції в дитинстві. Хоча це було б дуже круто. Спортивна база у вигляді якогось спорту робить велику справу для будь-якої людини.

Анна почала займатися спортом вже у свідомому віці, коли закінчила школу і пішла навчатися до університету на факультет психології. Дівчина почала ходити просто для себе почала ходити на гурток східних танців. Їй подобалася східна культура та музика і вона хотіла навчитися танцювати танець живота. На тому гуртку, куди Анна потрапила, танець живота йшов у парі з аеробним навантаженням.

Зал повністю поглинув

Половину тренування йшла аеробіка, друга частина присвячувалася безпосередньо танцю. Тоді Анна була стрункою, але заняття допомогли їй набрати трохи м’язової маси. І тренер з аеробіки не залишив це поза увагою – порадив тоді ще 19-річній дівчині піти до тренажерної зали. І до цієї поради Ганна дослухалася. Пішла в зал і … світ заліза повністю її поглинув – з танців довелося йти, щоб повністю присвятити себе роботі з залізом.

Тоді в 19-річному віці фігура Ганни не сильно відрізнялася від сьогоднішньої – була досить стрункою. У школі, можна сказати, була навіть дуже худенькою. Причому худорлявість у шкільні роки доводила до того, що Ганна разом із сестрою одягала під штани ще одні джинси, щоб здаватися візуально трохи більше. Зал форми округлив і фігура стала гарнішою, яскравішою. Це саме той результат, за яким вона йшла до зали.

-На тренування я йшла виключно за гарною фігурою і мені досить швидко удалося її досягти. І я почала збирати компліменти, що не могло не мотивувати мене. Тому спорт захопив мене дуже сильно, – каже Ганна Круковська.

Якоїсь миті просто тренуватися дівчині стало нудно і вона зважилася взяти участь у змаганнях з пауерліфтингу, почала тренуватися ще старанніше.

-На той момент я тренувалася з тренером, який викладав силовий фітнес, сам він був вихідцем із пауерліфтингу. І він давав мені дуже великі ваги. Звичайно, згодом я пошкодувала про те, що я це робила. Оскільки травми спини не змусили на себе чекати. Але в той момент я була палко захоплена цією справою і готувалася до змагань дуже і дуже активно. Щоправда, до змагань справа так і не дійшла, бо я зазнала травми спини. Далися взнаки дуже великі ваги, які я витискала і піднімала, – каже спортсменка.

З фітнес-бікіні познайомилася в інтернеті

Після відновлення від травми тренування Анни стали менш агресивними щодо ваг, що застосовуються в процесі. Але вони залишалися досить серйозними. І тоді дівчина побачила у You Tube та «Вконтакті» (нині забороненому в Україні) перші змагання з фітнес-бікіні.

-Коли я побачила їх уперше, це було чимось новим. Як тільки вони з’явилися, мій тренер запропонував мені взяти участь. Це були змагання федерації IFBB, чемпіонат Черкаської області, цей кубок мав назву «Різдвяні канікули». До змагань був рівно місяць. Але я тренувалася регулярно і була в добрій формі, недовго думаючи погодилася. То були мої перші виграні змагання. Я здобула там абсолютну перемогу і після цей спорт мене захопив і все пішло та поїхало, – згадує наша співрозмовниця.

Після успіху на чемпіонаті Черкаської області Ганна зрозуміла, що хотіла б займатись цим професійно. Звісно, мотивація зашкалювала. Здобута перемога гартувала і спонукала на ще більш яскраві досягнення.

Анна перейшла до іншої федерації (UBPF), де почала їздити на Чемпіонати України та міжнародні змагання. Це стало її новим способом життя, свого роду лайф стайлом, і вона отримувала від цього максимум задоволення.

-До перших своїх змагань я підійшла дуже відповідально. Хоча і на той момент ні в мене, ні в мого тренера не було достатньої кількості знань про те, як правильно підвестися до цих змагань. Я урізала вуглеводи, у мене був дуже мізерний раціон і я, кажучи професійним сленгом, «облетіла» – втратила м’язову масу через нестачу вуглеводів та калорій. Але я виграла і я завжди дотримувалася такої позиції – зробити максимум з того, що я можу, – розповідає дівчина.

Ганна завжди прагнула не пропускати жодного тренування. Була дуже строга до себе в харчуванні і намагалася не їсти нічого забороненого або того, що може пошкодити фігуру. Все для того, щоб стоячи на сцені розуміти, було зроблено все можливе. І щоб у разі поразки достеменно знати, що зробити більше було просто неможливо.

-Ще один момент я собі вирішила ще на перших змаганнях. Усі дівчатка стоячи біля сцени дуже нервували і тремтіли. А я, як психолог, провела з собою внутрішній діалог і поставила собі запитання: «що буде, якщо я хвилюватимуся?». Я погано вийду, я виглядатиму невпевнено, мої рухи будуть затиснутими, не плавними, не пластичними, нічого хорошого з цього не буде. Тому я наказала собі не нервувати і отримати від цього задоволення, уявивши, що ця розвага і я якась запрошена зірка, якій потрібно просто гарно пройтися. І з цим настроєм я виходила на кожні змагання і мені здається цей настрій допомагав мені весь час перемагати, – згадує Ганна Круковська.

Позування – це 50% успіху

У фітнес-бікіні окремим напрямом роботи спортсмена є такий момент, як позування. Адже, вийшовши на сцену, дуже важливо подати суддям себе правильно, приховати недоліки і максимально вигідно продати свої сильні сторони. Щоб досягти цього, потрібно досконало володіти своїм тілом.

-Позування – це моя найулюбленіша частина змагань. Це те, що мені дано від природи, не дивлячись на те, що я не займалася особливо танцями або гімнастикою. Мої рухи пластичні, я завжди любила позувати і воно виходило у мене природним чином. Мене ніхто не вчив, – каже чемпіонка. – Я дивилася відео американських колег, взяла 2 уроки у дівчини, яка викладає танці, вона трохи поправила мою ходьбу. І все своє дефіле я, за великим рахунком, завжди робила експромтом. Швидше за все, виходило у мене непогано, тому що незабаром мене призначили тренером федерації UBPF і я навчала дівчаток позування.

Позування – це 50% успіху. Можна провести неймовірну роботу в залі і зробити ідеальну форму, але вийти затиснутим як робот і завалити абсолютно все, тим самим просто знецінити свою завзятість у залі.

А можна зробити не ідеальну форму в залі, але так правильно стати на сцені, так викрутитися і зрештою отримати хороший результат. Важливо: посмішка, купальник, макіяж, навіть зачіска!

-Я сама бачила не раз, як дівчата робили ідеальну форму, виглядали розкішно. Але їхні очі бігали, вони хвилювалися, були не впевнені та не виглядали як чемпіонки. І в результаті вони виходили на сцену та програвали. Тому неймовірно важливим є настрій, образ, впевненість, – продовжує наша співрозмовниця.

Зараз тренується менш фанатично

Як і в кожного з нас, з Анною теж бувало таке, що зал йти не хотілося. У такі моменти вона завжди намагалася прислухатися до свого тіла та організму. Вона завжди була за інтуїтивне харчування та тренування. Організм завжди знає, що йому потрібно – головне його слухати.

-Коли набридав зал, я могла займатися пробіжками, або розтяжкою. Ну, чесно кажучи, сказати що мені було несила і зал зовсім набрид, такого не було. Я не йшла з зали на кілька місяців. Я могла йти на тиждень, не більше. Як альтернатива, у мене зараз переїзд і я тим часом виходила на пробіжки і отримувала від цього колосальне задоволення, – каже Ганна Круковська. – Зараз я вже не тренуюсь так фанатично. Намагаюся тренуватись 3-4 рази на тиждень. Бувало, коли потрапляла до зали рідко, а то й один раз на тиждень.

В останні роки я багато працювала та переключила свою увагу на інші речі – сконцентрувалася на навчанні. Займалася суддівством та тренерством. Тому сил і ресурсу вже віддаватися спорту так сильно, як раніше вже не вистачає. Проте в зал приходжу і буває по-різному: 4-5 разів на тиждень, а буває і 2-3.

Список досягнень Анни Круковської значний. Але вона не концентрує на цьому дуже багато уваги і ставиться до цього набагато простіше, часом навіть про них забуває.

-Свої досягнення я скоріше не помічаю. Для себе я залишаюся тією дівчинкою Анею, яку я знаю з самого дитинства. Єдине, коли я чую про досягнення інших людей, і чую про людину, яка стала чемпіоном світу, я думаю «вау, молодець, круто». А потім згадую, що я теж чемпіонка світу, ще й триразова. Тому напевно не помічаєш, – каже триразова чемпіонка світу.

У спорті є певний феномен і пов’язаний він переважно з очікуваннями. Чисто психологічно стати чемпіоном уперше в якомусь сенсі легше, ніж повторити це ж досягнення наступного разу. Чому так? Тому що коли ти на змаганнях вперше, будь-який результат, насправді є прийнятним. А коли ти вже приїжджаєш на турнір у статусі чемпіона світу, відповідно є вже й високі очікування від публіки, суддів і ці очікування треба виправдати. Зростає ступінь відповідальності, а тому зростає і рівень хвилювання.

-З іншого боку, коли тебе вже знають, твоє обличчя на очах, суддівський склад тебе запам’ятав. Коли на сцену виходить 25 людей, вони вже ловлять твоє обличчя, бачать і звертають на тебе увагу, бо знають хто ти. І зараз я і сама суддя і знаю як іноді важко не пропустити поглядом гідну людину, всіх правильно розставити по місцях. І коли ти людину знаєш по обличчю, це допомагає тобі придивитися до неї і розібрати її детальніше. Отже, статус він і допомагає, і в чомусь заважає, роблячи захід більш хвилюючим, бо на тобі відповідальність, – каже Ганна Круковська.

.