Центральна Україна відома як історичний осередок національно-визвольної боротьби. До 1924 року Черкащина була однією з основних місць спротиву “московсько-більшовицьким” загарбникам. Холодний Яр на Чигиринщині завжди становив для російської влади небезпеку та був неприступною фортецею. У роки повстанського спротиву багато українців стали у лави УПА. Більше на cherkashchanka.info.
Українська повстанська армія
Подіями, які підготували ґрунт для виникнення організації стали перші українські національно-визвольні змагання, які тривали з 1917 по 1921 рр; діяльність підпільних військових організацій та українських націоналістів у 20-х – 30-х роках проти Польщі. Після 1930 року Організація українських націоналістів активно розросталася та охоплювала все більше території. Підпільні структури ОУН більшості своїй були зосереджені на теренах Західної України.
Найтяжчими роками для організації були 1939-1941-ті, оскільки в цей час західноукраїнські землі відійшли до СРСР. Саме у ті роки багатьох оунівців було закатовано і репресовано НКВДистами.
Українські історики стверджують, що на кінець 1939 року членів ОУН нараховували близько 9 тисяч осіб. Україна була повністю окупована з однієї сторони вермахтом, з іншої – червоною армією. У цей період ОУН розділилась на дві гілки – одна планувала зробити ставку на німців, щоб позбавитись від влади СРСР. Її очолював Андрій Мельник. Іншу частину організації очолював Степан Бандера. Він був впевнений, що успіху можна досягти лише сформувавши збройне підпілля та почати партизанську війну в обох напрямках: з нацистами та росіянами одночасно.
Жінки Черкащини у лавах УПА
Саме через те, що ОУН розділилося на два табори репутація УПА в українському суспільстві неоднозначна. З 2015 року учасники УПА офіційно вважаються борцями за незалежність нашої держави у 20 сторіччі.
Вітрів Текля Василівна – “Серце”
Однією з учасниць національного визвольного руху була черкащанка Текля Вітрів з позивним “Серце”. Вона допомагала повстанцям з провізією та ліками, надавала важливу інформацію. Кілька разів її намагалися впіймати, але вона вдало уникала влаштовані на неї облави. Одного разу її навіть запитували: чи не знає вона Теклю Вітрів, коли її шукали самі ж переслідувачі.
Родом Текля Василівна з с.Черемхів, що на Львівщині. Підпільну діяльність вона розпочала у віці 16 років, коли працювала у сільському магазині. Саме тоді почалася Друга світова війна і у магазині влаштували читальню. Він став осередком просвітництва для молоді: у цьому місці проходили збори, влаштовували дискусії, вивчали історію та проводили лекції, для яких із Львівської “Просвіти” приїжджали гості. Вони привозили з собою журнали та газети. Також, за словами Теклі Василівни, у магазині навчали молитися та проводили філософські зустрічі про релігію та правильне відношення до інших людей.
У родині жінки у роки війни двоє братів також були членами УПА за що і поплатилися своїм життям – їх розстріляли. Текля Вітрів розповідала, що у ті часи уся молодь її краю була в УПА. Люди допомагали їм їжею та медикаментами.
Спочатку дівчина була зв’язковою. Проте з часом навчилася доглядати за пораненими на курсах у спеціальній організації, яку створили лікарі для навчання однодумців. Вони показували як правильно надавати медичну допомогу, лікувати хворих та поранених. Марлі тоді не було, тому для перев’язок використовували випрані сорочки, які їм віддавали люди. Їх розпускали на стрічки, виварювали та прасували.
Навчені в організаціях дівчата допомагали пораненим та хворим повстанцям. Вони знали де знаходяться партизанські криївки, та приходили туди аби надавати медичну допомогу.
Текля Вітрів згадує ті часи, як дуже важкі, оскільки інколи не вистачало елементарних речей, майже не було зброї. За її словами повстанці захищалися: спочатку від поляків, потім від росіян та німців. Коли до влади прийшли комуністи, вони почали масово вивозити людей до Сибіру. Молодь намагалася переховуватися, аби не потрапити до рабства.
Якось, на Покрову з села, де проживала дівчина, більшовики вивозили мешканців на підводах з військовою охороною. В той момент у лісі проходила Присяга нових членів організації повстанців. Дізнавшись, що людей будуть вивозити по лісовій дорозі всі зібралися та відбили селян у комуністів.
Саму Теклю Вітрів зловили у 1947 році. Деякий час її допитували й часто били на допитах. Вона отримала 10 років заслання за допомогу організаціям національного опору. Ще 5 років вона мала відмічатися у комендатурі. Своє ув’язнення Текля провела у Магадані, де тяжко працювала протягом 23 років на лісоповалі та золотих копальнях.
Коли Текля повернулась із родиною до України після заслання, вона оселилася у Черкасах у 1969 році. Вони купили старий будинок, перебудували його, навели лад. Жінка зайнялась вирощуванням овочів та квітів. Вона виховала двох дітей, дала їм якісну освіту та прищепила любов до Батьківщини.
Озираючись на минуле, жінка вважає, що все це було недарма, адже Україна таки стала незалежною. Вона закликає інших ніколи не звертати з обраного шляху.
Борушевська Віра Григорівна – “Трава”
Ще одна мешканка Черкас була учасницею руху УПА – Віра Борушевська. До кінця життя вона була головою Черкаської обласної організації всеукраїнського братства ОУН – УПА. Її життя було тяжким, не дивлячись на це – вона була справжнім борцем за свободу України.
Народилася Віра Борушевська у с. Княже на Львівщині. Вона пам’ятає, як у ті часи усі: від малого до великого, бажали свободи для України і всі любили свою Батьківщину. Саме тому вона вступила у 14 років у лави УПА та стала зв’язковою під псевдонімом “Трава”.
Народилася Віра Григорівна на Львівщині. До УПА вступила у віці 14 років. Ув’язнили дівчину, коли вона вже працювала вчителькою. Про неї ніхто не знав, ніхто навіть і не здогадувався, що вона допомагає повстанцям. Але все-таки у вересні 1948 року її заарештували. Її випадково здала знайома, яку поранили – вона у такому стані дісталася до сусідів. А ті викликали НКВД. Коли жінку забирали до лікарні, вона попросила НКВДистів не чіпати Віру Григорівну. Після чого Віру Борушевську затримали та відправили до таборів на 10 років.
Домагало Вірі Григорівні пережити ті важкі часи у засланні вишивання та співи. Замість голки жінка використовувала риб’ячу кістку. Після звільнення у 1956 році Віра вийшла заміж та переїхала жити на Черкащину. Вона почала займатися своєю родиною, виховувати дітей та присвятила своє подальше життя громадянсько-патріотичній роботі.
У 1993 році її реабілітували. У 2007 році за заслуги перед Україною Віру Борушевську було нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеню, та орденом княгині Ольги ІІ ступеню – у 2018 році.
За кілька днів до смерті Віри Григорівни – 6 травня 2021 року Черкаський міський виконком визнав її “Борцем за незалежну Україну у 20 ст.” Довгий час жінка очолювала осередок Всеукраїнської організації репресованих та політичних в’язнів на Черкащині.
Всеукраїнське братство ОУН-УПА
Головна діяльність братства, яке очолювала Віра Борушевська на Черкащині направлена на:
- моральне та патріотичне виховання молоді;
- вивчення реальної української історії та правди про національно-визвольний рух ОУН – УПА
Основні принципи братства ґрунтуються на християнській моралі. Воно є членом Конфедерації Європи ветеранів та учасників руху опору окупаційним режимам, які діяли під час Другої світової війни.
