Легенди Мотронинського жіночого монастиря

Чигиринщина відома своїми культурними, історичними та релігійними пам’ятками, які приваблюють гостей та туристів. Троїцький Мотронинський монастир, що знаходиться у с. Мельники – один із найдавніших монастирів на Черкащині, який діє донині. Він оповитий міфами та таємницями, які донині намагаються розгадати дослідники та історики. Більше на cherkashchanka.info.

Легенда заснування

Мотронинський монастир був побудований ще до монгольського нашестя. Згідно з легендою, в ті часи на місці монастиря розташовувалась фортеця смілянського воєводи Мирослава, який жив за часів князювання Ярослава Мудрого. Мирослав був одним з улюблених полководців князя.

Фортеця була побудована на місці старовинного язичницького капища. Згідно з легендою, Мирослав, вертаючись додому з походу у 1036 році, вирішив перевірити свою варту у фортеці. Він переодягнув своїх воїнів та себе в одяг печенігів та вишикував кораблі для бою. Як виявилось, фортеця була добре захищена, а сам Мирослав загинув від руки своєї дружини – княгині Мотрі. Вона власноруч поцілила у нього з лука, прийнявши за ватажка печенігів. Князь помер на її руках.

Після цього випадку Мотрона вирішила прийняти постриг у черниці, а на місці фортеці побудувала чоловічий монастир у пам’ять про князя Мирослава, який у ті часи отримав назву Мотриного.

Вважається, що це тільки легенда, але до наших часів не дійшло інших історичних джерел виникнення Троїцького Мотронинського монастиря, які б краще пояснили історію його походження.

Ті черкащани та туристи, які відвідали монастир, можуть здивуватися, оскільки він знаходиться посеред лісу, і навколо немає жодної великої річки, по якій могли б ходити кораблі. Проте вчені-гідрологи стверджують, що ці події можуть бути реальними.

Навпроти монастиря – через дорогу, розташовано яр, у якому б’є ключ з джерельною водою (Свято-Онуфріївське джерело). Згідно з дослідженнями вчених, це місце колись було руслом річки Косарки. В ті часи, вона впадала в річку Тясмин, а та була правим основним рукавом Дніпра. Косарка була достатньо повноводною і по ній спокійно могли ходити тогочасні судна. Тому легенда дійсно може бути правдою, хоча інших доказів цього поки що не виявлено.

Підземні лабіринти

Чигиринщина відома своїми підземними ходами та печерами. Вони завжди приваблювали багатьох дослідників та вчених. Зараз в околицях монастиря можна знайти безліч відносно молодих печер, вік яких налічує 200-300 років. Але найдавнішими підземними ходами та печерами вважаються ті, що датуються 9 сторіччям. Вважається, що вони були викопані Антонієм Печерським, тим самим ченцем-подвижником, який створював підземні монастирі у Києві та Чернігові.

Деякі дослідники вважають, що Мотрона збудувала свій монастир, достеменно знаючи про ці печери. Вони переконані, що мотронинські лази простягаються на сотні кілометрів та мають значні розгалуження. Багато ходів були побудовані таким чином, щоб поєднувати між собою багато літописних городищ, які знаходились на території сучасних районів: Чигиринського, Кам’янського, Смілянського та Уманського. Деякі з них сягали Кіровоградської області та Олександрійського району.

Багато ходів були викопані за часів Сагайдачного. За легендами, вони були достатньо широкі та високі – по ним могли переміщатися підводи з конями, проїжджати вершники. Ці підземні шляхи козацьких часів з’єднували між собою Мотронинський монастир з Суботовом, Чигирином та іншими монастирями.

Про ці лабіринти донині ходить безліч легенд. Вважається, що у них заховані скарби різних часів: починаючи зі скіфської доби до періоду козаків. У 1928 на території монастиря було створено комуну “Заповіт Ілліча”. З того часу почались активні пошуки скарбів у мотронинських лабіринтах. Це була досить небезпечна справа, оскільки багато сміливців так і не повернулися з печер.

Сама місцевість має велике історичне значення, оскільки монастир було побудовано на місці скіфських курганів. У часи Другої світової війни німці шукали у підземеллях ритуальну чашу царя скіфів Аріанта. Відомий історик Геродот стверджував, що ця чаша була вилита із наконечників стріл кожного скіфського воїна, які підпорядковувались Аріанту. Вона була розташована на постаменті в Екзампеї – сучасна територія між Кіровоградською та Миколаївською областю. Німці вважали, що зможуть знайти цю реліквію у мотронинських лабіринтах.

Знищення і відродження Мотронинського монастиря

У 1240 році монастир вщент спалили монголи, а всі ченці загинули у бою. Протягом 300 років на його місці була пустка, проте місце вважалося священним і у печерах періодично селилися і переховувалися подвижники.

У період козацтва обитель знову відродилась повною мірою. Як стверджують письмові джерела у 1568 році монахи відновили монастир. Керував процесом Іона Протасевич – митрополит Київський, Галицький та всієї Русі. Опіку над монастирем взяв гетьман Петро Сагайдачний. Під його керівництвом монастир став духовним центром Запоріжжя. Його укріпили та розбудували.

В монастирі було облаштовано шпиталь для запорожців та поранених козаків. Багато воїнів приїжджали сюди доживати віку. За легендами – природа та води тут настільки були цілющими, що вони швидко одужували та знову поверталися на Січ.

У роки визвольної війни монастир знову став осередком історичних подій. За часів Богдана Хмельницького ченці монастиря активно допомагали козакам, за що у роки Руїни (після смерті Богдана Хмельницького) піддавалися постійним нападам і руйнаціям зі сторони польської шляхти. У 1677-1678 рр Мотронинський монастир було знищено турками. Потім його знову відбудували. Поряд з монастирем розташовано ставок у якому в період Коліївщини ченці освячували ножі гайдамакам.

Сучасна кам’яна будівля Троїцької церкви була побудована на місці дерев’яної. Її почали закладати ще у 1800 році. У планах було побудувати будівлю у стилі бароко, але 1802 року майже закінчена вона завалилася. У 1804 році проєкт було повністю завершено, але церква мала простіший вигляд, ніж планувалося. Як вона виглядала у ті роки видно з малюнку Тараса Шевченка 1845 року.

Доля монастиря у радянські часи

Враховуючи минуле монастиря та його ченців, радянська влада вирішила переформатувати його у жіночий монастир у 1911 році. Але це не дуже допомогло, оскільки черниці також активно боролися за свободу України у національно-визвольній боротьбі. Протягом 10 років монахині допомагали повстанцям, ставали розвідницями та зробили монастир центром Холодноярської республіки. За це обитель знову було зруйновано радянською владою. Після цього він на багато років був покинутий. Деякі ікони переховувалися і зберігалися місцевими жителями. Комуна “Заповіт Ілліча”, яку створили тут у 20-х роках проіснувала недовго. Більшовики вирішили влаштувати тут лепрозорій, але цим планам також не судилося збутися.

У 1911 році, коли монастир став жіночим, на його території також були розташовані Троїцька та Іоанно-Златоустівська церкви та інші споруди: келії, господарські приміщення, готель, трапезна, будинок настоятеля. За радянських часів було знищено унікальний монастирський сад і парк, який налічував безліч багаторічних дерев та насаджень рідкісних рослин. Церква Іоанна Златоуста була зруйнована фашистами у 1943 році, у той момент, коли в ній молилися люди.

На примонастирській території раніше знаходилися могили козаків, які теж були зруйновані. Скіфські кургани було зрівняно після закінчення Другої світової війни місцевою владою. Залишки монастирських будівель також було знищено. Починаючи з 1968 року черниці хотіли відновити Троїцьку церкву за малюнком Тараса Шевченка, але це не вдалося зробити аж до 1991 року. Лише після становлення незалежності України, одну із сакральних пам’яток української культури, історії і релігії було відновлено.

Нині жіночий Троїцький Мотронинський монастир є однією з окрас Чигиринщини. Холодний Яр, у якому знаходиться духовна обитель також відомий багатьма визначними місцями та історичними подіями. Саме тому монастир та навколишня місцевість є дійсно цікавими та повним загадок для багатьох жителів та гостей Черкащини.