Найпоширенішим одягом у черкаських школах часів Радянського союзу була темно-коричнева шкільна форма: костюм для хлопців, сукня в парі з чорним буденним або білим у свято фартухом для дівчат. Існував альтернативний варіант – із темно-синьої тканини. Носити таку форму дозволяли, але у вільному продажу в місцевих магазинах вона практично не зустрічалася.
Вісімдесяті роки стали перехідним періодом від строгого форменого одягу без прикрас до більш вільного стилю і навіть до своєрідної шкільної моди. Ми зібрали дивні вимоги та цікаві модні тенденції, що спостерігалися в школах Черкащини у 80-х роках. Більше на cherkashchanka.info.
Білі стрічки – лиш на свято, а манжети – кожен день
До коричневої сукні від черкаських школярок у будень і стрічки для волосся деякий час вимагали носити теж коричневі. Щоб на уроках нічого не відвертало уваги від дошки. Маленьким послабленням став дозвіл обирати ще один-єдиний «буденний» колір для всього класу. Комусь він міг подобатися, комусь – ні. Головним принцип: усі мають бути максимально однаковими.
Білосніжні банти дозволяли одягати лише в парі з білими фартушками – на свято. Їх вибір у магазинах був дещо кращий, ніж коричневих. Можна було придбати стрічки різної ширини й текстури, а, якщо пощастить, – і готові зібрані бантики. Останні цінувалися більше. Маленькі черкаські модниці намагалися виділитися хоча б на святковій лінійці. Особливим шиком вважалося з’єднати два чим найпишніші банти, щоб вийшов більший од голови. Зав’язати його намагалися теж як найвище.
Значення слова манжета нині зрозуміло далеко не кожному школяреві. Для учня минулого століття це річ, без якої сором приходити до школи. Щодня обов’язково дбати про білосніжний колір своїх манжет та комірця. Відпорюємо, перемо милом, сушимо, прасуємо і знову пришиваємо білою ниткою. У магазинах зустрічалися готові набори. Та то більше для хлопців. Юні модниці частіше їх самостійно нарізали з мережива.
Розумно було тримати декілька підготовлених комплектів про запас. Але це не завжди рятувало: іноді доводилося сушити їх з допомогою праски, або ж поспіхом пришивати вранці. Робили це учні найчастіше самостійно, як дівчата, так і хлопці. В усякому разі на цьому наполягали вчителі. Від батьків вимагали купувати нудну однотонну форму. Від дітей – потім щоденно її прикрашати.
Перевіряли вуха, нігті та взуття
Манжети не білого кольору одразу видавали неохайного учня. Але у класі обов’язково були ще й так звані санітарні четвірки. Зазвичай це чотири дівчинки, в обов’язки яких входила щоденна перевірка чистоти рук та вух усіх однокласників.
Якщо у хлопців найгрубішим порушенням бували брудні нігті, то у дівчаток – нафарбовані. Манікюр був суворо заборонений. Якщо його помічали, то четвірки повинні були ставати «шістками» – повідомляти класному керівникові.
Суворе табу було накладене й на яскравий макіяж. Власне, і на будь-який – якщо його помічали вчителі. Одразу примушували вмиватися, писали зауваження в щоденник та знижували оцінку з поведінки. На особливо завзятих малювали карикатури до стінгазети. Але прагнення до краси це не зупиняло.
Взуття теж вимагалося скромне, без модних підборів. Та головне – чисте. Якщо школа знаходилася в погано асфальтованому районі, а така проблема була актуальною в невеликих населених пунктах області, зранку на дверях стояли чергові. Коли помічали чиїсь брудні черевики, власника відправляли «мити ноги». Збоку од входу ставили довгі металеві ємності, так звані ночви, з водою та ганчірки, закріплені на палицях. Вода дуже швидко ставала болотяною. Для дівчаток це було додатковим стимулом дістатися до школи в чистоті або хоча б як можна раніше.
Джинси під спідничкою – непохвально, зате тепло
Форма була одна на всі сезони. Хлопцям добре – зняв піджак, змінив сорочку, при потребі піддягнув жилетку. Куди важче дівчаткам. У спеку паришся в шерстяній сукні, взимку відмерзають ноги під капроновими колготками. У травні та вересні частковим рішенням були плаття з коротким рукавом. Коли вимоги дещо послабилися, почали відрізати від старих суконь нижню частину та робити спідниці. Зазвичай вони виходили доволі короткими. Носили їх із білими блузками.
Зима для юних черкащанок іноді ставала просто таки нестерпною. Адже у 80-х в нашому регіоні нерідко бували справжні морози до -20 і нижче. Деякі модниці при -10 ще наважувалися натягувати колготки «сіточки», у яких нитка од нитки могла відстояти більш як на сантиметр. Любительки ж тепла та комфорту кінця 80-х знайшли чудовий вихід. Просто під шкільне плаття одягали джинси. Вчителі називали це поганим смаком. Але для мам головним критерієм було тепло. Тому така модна тенденція протрималася доволі довго. І незабаром у шкільних коридорах стали популярними ще й турецькі светри – практичні й дуже теплі.
Обов’язкові значки та краватки
У Черкаській області, як і на всій території союзу, існувала своєрідна кар’єра школярів у дитячих громадських організаціях: жовтенята, піонери, комсомольці. Спочатку вступ до кожної з них вважався за честь, пізніше став обов’язковим. Ближче до розвалу радянського режиму багато учнів взагалі не мали бажання туди вступати.
Аксесуари, які свідчили про приналежність до кожного об’єднання, черкаські учні повинні були одягати до школи щоденно. Не дай Боже загубити комсомольський значок. Особливо строго було з краваткою піонера, адже його відсутність неможливо приховати.
До того ж для дівчаток довгий час це були єдині не заборонені в шкільних стінах прикраси. У другій половині десятиліття дозволили носити малопомітні сережки, а потім пішло-поїхало.
«Колись я сказала старшим друзям у дворі, що не буду комсомолкою, – з мене тільки посміялися. Вони не вірили, що таке може трапитися. Сказали, що вступають геть усі і я ніяк не зможу відмовитися. А таки я мала рацію: поки досягла відповідного віку, комсомольської організації вже не існувало. Та й піонерська краватка якийсь час ми з друзями носили до школи в кишені», – поділилася спогадами жителька Черкаської області Оксана, яка закінчила школу в 1995 році.
У стилі ретро: квітчаста «бабусина» хустка та куфайка
У 80-х ніхто не старався популяризувати поміж черкащанок українську хустку. Не проводилися тоді й майстер-класи з її зав’язування. Усе вийшло якось само собою. Першими почали носити хустки дівчатка Черкас та районних центрів, а вже потім мода, хоч і в меншій мірі, перекинулася на села.
Квітчаста хустка – зручний і теплий жіночий головний убір. Та головне – яскравий. А чого ж би могла забажати душа дівчинки-підлітка, змучена обридлою коричневою формою, як не барвистих кольорів? Хоча в люті морози ішли в хід і м’які білі та сірі пухові хустини.
Зовсім інша справа – хлопці. Поки однокласниці вчилися гарно запинати хустку, вони напялювали куфайку та лижну шапочку, яку тоді чомусь почали називати не зовсім пристойним словом. І в такому «прикиді» не соромно було йти завойовувати свою даму серця.
