Миколаївський Лебединський жіночий монастир від часів створення до ХХ сторіччя

На жаль на Черкащині багато церков і монастирів знаходиться під московським патріархатом, але вони є частиною України й ми маємо знати їх історію. Можливо, коли ми будемо цікавитись минулим нашого краю, у нас буде шанс це змінити. Більше на cherkashchanka.info.

Легенда заснування Лебединського жіночого монастиря

Обитель була побудована у 1779 році. За легендою заснували монастир 4 черниці: Магдалина, Февронія, Трифілія та Дарія. Як стверджує історія вони прийшли на черкаські землі з Молдови, після того, як їхній Свято-Успенський Калатурський монастир був спалений турецькими загарбниками. Зайшовши у Лебединський ліс для відпочинку, вони побачили у видінні Святого Миколая, і зрозуміли, що саме тут вони мають заснувати монастир. Коли вони набирали воду із джерела, то в знак підтвердження цього видіння знайшли біля нього ікону Св. Миколая. Це джерело і донині знаходиться у тому місці та вважається цілющим. Названо воно Магдаленинською криницею – в честь першої ігуменії та засновниці.

Історія будівництва монастиря

За допомогою монахині звернулися до місцевого князя Франциска Любомирського, у якого вони викупили землю для майбутнього будівництва в травні 1779 року. Вже в червні вони отримали дозвіл від Київського Митрополита Гавриїла Кременецького та його благословення на зведення храму.

Перший час монастир підпорядковувався Георгіївському Лебединському чоловічому монастирю. Обитель ченців була побудована раніше – ще у 16 ст. Гетьмани П.Дорошенко й І. Мазепа особисто опікувалися нею. Своєю чергою – у період Коліївщини, чоловічий монастир підтримував козаків у визвольному русі. Після того, як козацьке повстання було придушено, тут переховувалися гайдамаки від російських та польських військ. Георгіївський чоловічий монастир почав занепадати у кінці 18 ст. після великої пожежі, коли згоріла церква, частина келій та майже все майно.

Жіночий Лебединський монастир було відокремлено від чоловічого після гучного інциденту у 1792 році. Одну із черниць ігумен Даниїл покарав за пліткарство, після чого зчинився скандал.

Спочатку ансамбль Миколаївського Лебединського жіночого монастиря складався лише із дерев’яних споруд:

  • дзвіниця 1764 року будівництва;
  • церкви Св. Миколая та Св. Варвари, які було зведено у 1784 році.

У 1800 році церкви зазнали перебудови. Частину Свято-Миколаївського храму було викладено з каменю. А до церкви святої Варвари прибудували кімнати для проживання настоятельки. У 1823 році дерев’яну дзвіницю добудували. Нова дзвіниця з цегли була побудована у 1837 році з благословення Київського митрополита Євгенія Болховитінова.

Новий храм великомучениці Варвари був збудований на місці старого дерев’яного із каменю. Монастирські мури побудували з цегли та оздобили маленькими баштами зі сторін. Початок будівництва припав на 1893 рік, а у вересні 1844 року церкву освятив Київський митрополит Філарет Дроздов. На території монастиря на той час працював власний свічковий завод та млин. Черниці тримали бджіл та мали свою пасіку. У 1852 році тут проживали та несли службу 50 монахинь і 30 послушниць.

Просвітницька діяльність монастиря

У 1858 році монахині відкрили перший навчальний заклад у цій місцевості. У ньому навчалися дівчата із духовних родин. З 1863 року, після того, як обитель відвідав Київський митрополит Арсеній, щорічно на училище виділялися кошти для його утримання у розмірі 200 рублів.

У 1872 р. училище стало 6-класним. На той час у ньому навчалися 100 дівчаток. Серед них були й сироти – 45 вихованок проживали та отримували знання на території монастиря безоплатно. Освіта при монастирі була досить різнобічною та якісною. Дівчаткам викладали загальноосвітні науки, іноземні мови, Закон Божий. Велика увага приділялась навчанню різноманітним ремеслам: в’язанню, шиттю, виготовленню декоративних квітів і прикрас для ікон, вишиванню. Дівчата отримували хорошу музичну освіту: їх навчали співам та музиці. Для викладання деяких предметів запрошували фахівців зі Златопільської гімназії.

На початку 20 сторіччя монастир ще раз розбудували: відновили обидві церкви, звели нові келії та готель у 2 поверхи для прочан. У 1908 році обитель налічувала 409 черниць та послушниць.

Цікавий факт: саме відвідини Свято-Миколаївського монастиря дев’ятирічним Тарасом Шевченком у 1823 році, спонукали його написати поему “Гайдамаки” про повстання козаків та селян.

.,.,.,.