Як можна здогадатися, слово «Рушник» походить від слова «рука». Зроблені руками і для рук вишиті рушники були колись у кожній хаті. Намагаючись прикрасити свій побут, принести у дім затишок та красу, господині прикрашали рушники з домотканого полотна вишивкою та мереживом. Йдонині у багатьох родинах дбайливо зберігаються такі старенькі рушники, вишиті турботливими руками мами або бабусі. Під голкою в умілих руках на полотні бігли примхливі стежки орнаменту, розквітали фантастичні квіти, широко розкидали гілки чарівні дерева. Більше на cherkashchanka.info.
Від прадавніх традицій до самобутнього стилю
У Середньовіччі вишиті вироби найчастіше були привілеєм церкви та знаті – розшите золотом вбрання для священнослужителів та розкішний одяг панів та панянок, прикрашений вишуканою вишивкою дорогоцінними каміннями та перлами, були не по кишені простим людям. Але починаючи з XVI сторіччя оздоблення вишивкою одягу та предметів побуту стало більш доступним і швидко набуло популярності у народі. Звичайно, майстрині не використовували для своїх виробів ані золота, ані коштовного каміння. Свої шедеври вони створювали за допомогою голки та різнокольорових ниток, які часто фарбували за допомогою природних матеріалів. Але це не робило їх гіршими. Вишивальниці переймали візерунки для вишивки від панського та церковного вбрання, доповнюючи їх народним орнаментом та елементами, або вигадували сюжети самі.
В кожному регіоні у майстринь існували особливі орнаменти, улюблені техніки та власні секрети вишивки, які передавалися з покоління в покоління. Для вишивки використовувалися техніки «гладь», «хрестик», вирізування та інші. У різних регіонах Черкащини існувала власна кольорова гама рушників – вишивка могла бути багатобарвною, червоно-білою, червоно-чорною або червоно-сірою. Відрізнялися і сюжети вишивок, і узори орнаментів.
Малюнок Т. Г. Шевченка
Чернецькі рушники Чигирина
Значний вплив на розвиток мистецтва вишивання зробили церкви та монастирі. У вбранні храмів та релігійних обрядах почали активно використовувати вишиті рушники, заохочуючи майстринь до вдосконалення вишивки та пошуку нових сюжетів та технік. Завдяки цьому Черкащина отримала самобутній неповторний стиль вишиваних рушників.
А почалося все у далекому 1735 році, коли у Чигирині Свято-Троїцький чоловічий монастир з якихось причин було перетворено на жіночий. Довгі роки монастир був центром духовності Чигиринщини. Одним із послушань у черниць було вишивання, яке подарувало нащадкам найвідоміші донині червоно-білі чернецькі рушники. До 1917 року на Черкащині нараховувалось близько 30 православних монастирів, де сформувався власний орнаментальний стиль, заснований на народних традиціях, який сьогодні є невід’ємною частиною культурної спадщини Черкащини. Як зазначає вчена-етнограф Лідія Лихач, техніка та орнаменти рушників Чигиринського монастиря беруть початок від традиційних рушників правобережжя Черкащини.
Монастирські рушники мали сакральне значення, тому ставилися до них з повагою. Ними не користувалися у побуті, проте прикрашали ікони, вивішували на почесне місце та застосовували у святкових обрядах тощо. Збереглися письмові свідоцтва, згідно яких Чигиринський монастир роздавав надомну роботу вишивальницям з навколишніх сіл, які були підпорядковані монастирю. Це дозволило опанувати мистецтво вишивки не тільки черницям, а й мирянкам. Саме так зароджувалося мистецтво вишитих рушників Черкащини, в яких народні мотиви доповнювалися орнаментами традиційними для церковного шитва.
«Дерево життя» на вишивці. Символіка та техніка виконання
Зазвичай рушники прикрашала вишита композиція, яку називали «Світове дерево», «Дерево життя» або «Вазон». Ця композиція у різних майстринь мала власний характер та відрізнялася від інших. При цьому, дерево на вишивці не було копією реальної рослини. Зображення та опис його квітів, листя та плодів неможливо знайти в ботанічних довідниках. «Дерево життя» з чигиринських рушників цілком є плодом творчої уяви майстринь.
Центральний елемент композиції, дерево, умовно можна поділити на три частини, які є символами трьох світів – коріння символізує підземний світ, стовбур – земний, пишна квітуча крона – світ небесний. Орнамент «Дерева життя» несе в собі ще один, не менш високий зміст. Дерево можна вважати і Деревом роду, де коріння це наші пращури, а квітучі гілки – прийдешнє покоління.
Для вишивки черниці використовували складну техніку двобічної гладі, яку сучасні майстрині майже не застосовують. Виконували вишивку по заздалегідь виконаному на полотні ескізу, контури якого обшивали стебловим швом. Внутрішню частину малюнка оформлювали рушниковими заповненнями. Доповнювали композицію вишитими виноградними гронами, дубовим листям, квіточками, парами пташок та іншими візерунками. Переважно для вишивки користалися червоними нитками, іноді композицію доповнювали невеликою кількістю чорних, жовтих та темно-синіх вкраплень.
Спадщина, що береже пам’ять
Під час більшовицької боротьби з релігією у двадцятих роках минулого століття монастир було закрито, а черниць виставлено просто неба. Щоб якось вижити вони були змушені шукати будь-яку роботу і часто вишивка рушників рятувала їх від голодної смерті. Згодом це мистецтво прийшло у занепад. Новий час вимагав від радянських жінок інших знань і умінь, отже секрети майстерності черниць залишилися нікому не потрібними. Кількість майстринь, які зберігали традиції чигиринської вишивки значно зменшилася.
Сьогодні кращі зразки вишитих рушників, знайдені у Чигирині та селах Суботів, Медведівка та Вершаці дбайливо зберігаються у колекції Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». А схеми вишивок “Дерева життя” можна у крамницях для рукодільниць.