Життя простих українських жінок у XIX столітті було сповнене щоденними клопотами та працею. Мешканки Черкащини не були винятком. Проте, навіть не маючи доступу до благ цивілізації, які доступні нам сьогодні, таких як побутова техніка, різноманітні засоби для догляду за собою тощо, жінки, та особливо дівчата, находили час для піклування про себе. Більше на cherkashchanka.info.
Краса крізь роки
Зрозуміло, що тоді методи догляду за собою не були такими, як сьогодні, але для тієї пори вони були досить ефективними і відповідали потребам того часу. Крім того, застосування для догляду за собою натуральних косметичних засобів, безпечних і корисних допомагало жінкам надовго зберегти красу.
Позитивний вплив мав і тогочасний спосіб життя. Здорове довкілля, робота на свіжому повітрі, натуральна їжа і дотримання народних традицій мало позитивний вплив на здоров’я і красу. Важливо і те, що на відміну від багатьох сучасних жінок та дівчат, тодішні черкащанки вміли бачити красу повсякдення, цінували життя і свою сім’ю. Душевне благополуччя та внутрішня гармонія також відігравали важливу роль у їхній красі.
К. Маковський “Оксана”
Трав’яні відвари проти туалетного мила
Традиційно більше уваги зовнішності приділяли дівчата, яким було треба вдало вийти заміж. На Черкащині найбільш привабливими вважалися дівчата середнього зросту, стрункі, але досить міцної статури, з темним або русявим волоссям, білолиці, чорнобриві та рум’яні. Цікаво, що, на відміну від сьогодення, платинові блондинки або руді дівчата, були менш популярними у хлопців. Занадто повні або худенькі дівчата також не мали успіху у хлопців. Це пояснюється тим, що зайва або недостатня вага заважатимуть майбутній дружині працювати у полі та бути вправною господинею у домі.
Важливою частиною щоденного догляду були гігієнічні процедури. У ХІХ сторіччі мило було рідкістю не тільки в сільських хатах, а й у домах містянок. Його сприймали як атрибути ледащих панянок або гулящих жінок, тому до тих, хто користувався туалетним милом ставилися із зневагою та глузуванням. Отже, на озброєнні красунь з минулого були лише холодна вода з колодязя або річки і натуральний миючий засіб з золи, настоянок з місцевих трав та іноді соди та жиру. Додатково для освітлення шкіри використовували сироватку, молоко, або сметану, до яких додавали тертий огірок.
Помада з саду, рум’яна з городу
За відсутності зубних щіток та пасти, щоб мати білосніжну посмішку зуби чистили крейдою, дерев’яним вугіллям або содою. Подих освіжали м’ятою і мелісою. Ці ж трави використовували і у якості дезодоранту для надання приємного аромату тілу.
Користування декоративною косметикою та парфумами тоді, як і досі довгий час потому, було під забороною. За уявленнями того часу, губною помадою, рум’янами та пудрою наводили красу лише жінки легкої поведінки.
З тієї ж причини користування парфумами теж не було поширеним серед дівчат та жінок Черкащини, тож витрачати гроші на такі непристойні речі було суцільною дурницею. Тож, щоб бути гарнішими, дівчата в той час робили вуста яскравішими за допомогою вишневого соку, наводили рум’янець буряком, підводили брова вуглецем з печі.
Нема коси – нема й краси
Догляд за волоссям відігравав важливу роль в дівочому житті, адже довга товста коса вважалася найважливішою прикрасою дівчини. Для миття волосся використовувалися трав’яні відвари.. Як свідчать етнографи та краєзнавці, в ці відвари входили трави черкаських лугів – любисток, кропива, лопух, ромашка та м’ята. Серед цих трав особливу увагу приділяли любистку, який, згідно існуючим повір’ям, не тільки робив волосся густим, м’яким та духмяним, а й наділявся властивістю приваблювати чоловіків. І досі на Черкащині біля багатьох старих хат можна побачити кущі любистку, за допомогою якого наші прабабусі чарували своїх наречених.
На Черкащині дівчата переважно заплітали волосся в одну або дві коси, на відміну від західноукраїнських дівчат, які могли заплітати чотири коси. Черкаські дівчата прикрашали голову вінками, або яскравими стрічками, вплітали в коси квіти.
Ходити з непокритою головою мали право тільки дівчата. Одружені жінки могли з’являтися на люди лише з головою покритою хусткою або очіпком.
Відрізана коса вважалася ганьбою для дівчини. За втрату цноти або народження дитини поза шлюбом дівчині відрізали косу та покривали голову, що мало для покритки найсумніші наслідки. Про трагічну долю покриток багато писав Т. Г. Шевченко, адже на Черкащині, де ріс майбутній поет, цієї традиції дотримувалися дуже суворо.
Красуні назавжди
Дівочу красу підкреслювали різноманітні прикраси, які з задоволенням носили черкащанки. За словами черкаського краєзнавця Бориса Юхна, дівчаткам проколювали вуха коли їм виповнювалося два роки. Найпопулярнішою формою сережок на Черкащині були напівмісяці з різьбленим орнаментом. Малечі носили мідні сережки, дівчата – срібні, або позолочені А ось заміжні жінки могли похизуватися перед сусідками золотими сережками.
До речі, заміжні жінки догляду за собою приділяли набагато менше уваги, ніж дівчата, адже для цього не було ані часу, ані можливостей – догляд за дітьми, тяжка праця у полі та господарчі клопоти відбирали всі сили. До того ж в ті часи заміжня жінка повинна була поводитись скромно, згідно існуючим неписаним правилам поведінки. Вона могла дозволити собі трохи причепуритися хіба що на свята. Але черкащанки вміли залишатися красунями у будь-яких умовах та у будь-якому віці, адже для жінок того часу краса полягала не лише у зовнішньому вигляді. Красивою вважалася жінка, яка вміла вправно вести господарство, догоджати чоловіку, готувати смачну їжу і виховувати дітей.
Безперечно, досвід жінок минулих часів століття може бути цінним для сучасних жінок. Їхні знання про природу, народні методи догляду за собою та вміння знаходити красу в простоті можуть допомогти нам зберегти та здоров’я, красу.