Квіти – завжди були улюбленою прикрасою українських жінок. Вони їх вплітали в коси та створювали надзвичайної краси вінки. З трьох років дівчинка вже отримувала свій перший віночок, урочисто подарований батьками. Це був оберіг дівчинки, її основне святкове вбрання. Для різного віку використовувалися різні квіти та трави. Більше на cherkashchanka.info.
Історія вінка
Український жіночий вінок мав сакральне значення і носився лише незаміжніми дівчатами. Після весілля жінка вже мала прикривати волосся і носити очіпок. Хоча перший рік, до народження дитини дозволялося одягати весільний вінок на свята зверху на покриту хусткою голову. Молодих красунь вінок мав оберігати від злих чар та зурочень, він був символом жіночого начала.
На Черкащині перші вінки були із живих квітів та трав. Кожна квітка мала своє особливе значення і дівчата, вплітаючи їх, передавали свій настрій, почуття та навіть ділилися з оточуючими певними подіями, які відбувалися в їх житті.
Для захисту від злого ока вплітали полин, як символ вірності – буркун-зілля, а дубове листя мало надавати сили і хоробрості. Найкращим оберегом в усіх регіонах України завжди вважався барвінок.
Стрічки були особливою прикрасою вінка. У будні дівчата могли не носити вінок, просто пов’язували стрічку або кріпили її на спеціальний обруч. Чим більше було стрічок, тим заможнішою вважалася дівчина. Їх пов’язували у певному порядку, адже кожен колір мав власне значення. Білу стрічку вплітали дуже рідко, оскільки вона вважалася траурною.
У зимовий період, коли живих квітів уже не було, дівчата готували собі штучні вінки. Квіти для них робили із воску та паперу. Створення головних уборів з штучних квітів на Черкащині довіряли жінкам, які так і не змогли вийти заміж і черницям при монастирях. Заміжня жінка займалася цим лише, якщо хворіла і не могла працювати фізично.
Весільні вінки – якими вони були на Черкащині?
На весілля вінок був головним оберегом дівчини від зурочення. Якщо він готувався із живих квітів, тоді у нього обов’язково вплітали барвінок, ружу, руту та шавлію. Також не дивним було побачити у вінку нареченої: перець, монети, зерно та цибулю. Для посилення оберігаючої сили вінка, листя барвінку змащували медом і часником.
Вінки з не природних квітів часто купували на весілля нареченим. У кожному черкаському селі завжди була одна чи дві майстрині, які займалися їх виготовленням на продаж. Найбільший вибір ошатних вінків був на базарі у Смілі. Туди за цією прикрасою їздили з усієї області.
На території Черкащини на початку 20 сторіччя популярністю користувалися штучні весільні вінки. У наш час черкаські майстрині Олена Афанасенко та Олена Почтарьова вирішили відродити традиційні прикраси минулого. У своєму проєкті “Метелики в голові” вони розповідають про давні весільні традиції та створюють вінки за зразками минулого.
У нашому регіоні ці головні убори виготовляли з різних матеріалів: папір, віск, парафін, фольга (інколи брали обгортки від цукерок), дріт, скляні бусини та дерев’яна стружка. До радянських часів використовували, навіть, пір’я павичів. Деякі вінки включали в себе зерно. Наприклад, у селі Криві Коліна (що на Тальнівщині), був знайдений вінчальний вінок, виготовлений із не гібридного кінського боба, який зараз вже не існує.
У кожному селі на Черкащині вінки мали певні свої особливості. Для прикладу вінок із села Байбузи повністю відрізнявся від Яснозірського. Лише у Яснозір’ї існувала традиція викладати квіти горою на весільному головному вбранні. Таку техніку не використовували більше ніде в Україні. Вінок формували прямо на голові за допомогою двох дуг. Зверху він оздоблювався барвінком, а ззаду уквітчувався та декорувався стрічками.
У Байбузах вінок був більш скромним та являв собою стрічку зібрану ниткою. Подібну прикрасу одягали під вінок нареченій на Чигиринщині. Дуже ошатними були головні убори і на Чорнобаївщині.
Завдяки відновленню старовинних традицій та творчості Олени Афанасенко та Олени Почтарьової ми можемо вживу побачити якою саме була основна прикраса нареченої на весіллі.
