Її знають, як поціновувачку етніки Черкащини. Вишиті рушники, урочистий та буденний одяг наших пращурів, речі побуту – про все це вона може розповідати годинами. Вікторія Наумчук – одна із найвідоміших краєзнавців, яка вивчає культуру регіону й передає знання, збираючи тематичні експозиції в обласному краєзнавчому музеї. Більше на cherkashchanka.info.
З чого все починалось
У дитинстві вона мріяла стати художником. Жінка пояснює це бажанням не лише спостерігати за прекрасним, а й фіксувати його для решти, хто не завжди помічає красу в дрібницях. Потім її увагу привернула медицина та потреба рятувати життя людей. Прикладом цьому була мама Вікторії Наумчук. Але доля привела дівчину на факультет філології. Там серед решти дисциплін викладали етнографію або «Народознавство», як тоді називали цей курс.
Саме викладач цього курсу, Микола Корнієнко, відкрив студентці світ краєзнавства. Він разом із дружиною відкрив відділ етнології в Черкаському обласному краєзнавчому музеї. Туди привели й своїх студентів. Для Вікторії цей день став переломним, дівчина зрозуміла, яку справу обере на подальші роки. Захопило її й те, як викладач розповідав про експонати з власної колекції, яка й стала базою для нового та першого на той час відділу етнології в Україні, якому вже понад тридцять років.
«Будь-яка річ не є просто річчю, коли ти її досліджуєш, якщо ти про неї дізнаєшся масу цікавої інформації. Вона стає експонатом, починає говорити. Лекції Корнієнка Миколи Павловича були особливими, він нас залучав до відряджень. Ми їздили в польові експедиції, збирали експонати», – згадує краєзнавиця Вікторія Наумчук.
Дівчині запропонували співпрацювати, розвиваючи відділ етнології. Вікторія погодилася, бо ж розуміла, що музей – це багатогранна робота. Пошук, збір, вивчення матеріалу, організація виставок та експозицій – все це зацікавило студентку. Вона взялася за продовження справи свого наставника, і першим випробуванням стали 90-ті роки з безробіттям, відсутністю коштів та нерозумінням, що буде далі.
Виставкові проєкти для розвитку краєзнавства
У відділі етнології краєзнавчого музею Вікторія Наумчук працює чи не найдовше за усіх своїх колег. Тоді, коли вона прийшла в музей, було складно розвивати справу, займатися відтворенням культури регіону. Попри виклики, науковиці вдалося зберегти базу виставкової зали – Тимошівську колекцію народного мистецтва. Дещо додали із музейних фондів. На початку 2020-х кількість музейних експонатів склала понад 6 тисяч одиниць.
Першим знаковим проєктом в роботі Вікторії Наумчук, не беручи до уваги діяльність у музейному відділі, була фото-виставка «Благословенні Богом українки». Працювали над ним спільно з черкаськими майстринями Катериною Друзь та Анною Криворотовою. Науковиця розповідає, це ідея показати, що перетнувши черговий етап дорослішання, українська господиня залишається і тендітною дівчинкою також.
«Коли ми переходимо зі статусу такого дівочого, грайливого, енергійного в серйозний статус жінки, все-одно в душі ми лишаємося дівчатками. Хотілося цим проєктом підкреслити, що кожна жінка, перейшовши в інший статус, втілюється як особлива, феноменальна особистість, яка є благословенною Богом», – розповідає краєзнавиця Вікторія Наумчук.
Наступні два були покликані об’єднати родину та розповісти про унікальність українського строю, зокрема, віночків, якими молоді дівчата прикрашали волосся. До роботи долучали не лише профі, а й фотографів-новачків. Команда, яку зібрала Вікторія Наумчук, складалася й з істориків – знавців Черкаського краю, та народних майстрів, що зналися на культурі нашого регіону.
Іще один етнопроєкт, яким пишається краєзнавиця, – «Наречена Черкащини». Він був реалізований спільно з громадською організацією «Метелики в голові», учасницями якої є майстрині Олена Почтарьова та Олена Афанасенко. Займалися пошуком автентичних весільних прикрас, які використовували наречені для формування зачісок. Зокрема, вишукували техніки створення віночків, відтворювали їх та проводили фотосесії. Та головне, що мали на меті авторки проєкту, це відтворення культури весілля, обрядів та звичаїв.
Не нести роботу додому
Як не захоплювалася б роботою, Вікторія Наумчук зізнається – вдома в неї немає колекцій чи музейних експонатів. Єдина річ, яку зберігала, був вишитий рідною бабусею рушник. З часом і його забрала до музейної експозиції.
«Там є зображення, яким вона (бабуся – авт.) надавала особливий зміст. Вирішила перенести його до музейної колекції, не зважаючи на те, що він з Чернігівської області. Ми формуємо не лише краєзнавчі виставки, збираємо експонати й з інших областей. Адже всі вони унікальні», – розповідає Вікторія Наумчук.
Поза роботою має чимало захоплень: катання на мотоциклах, футбол, рибалка. Останнім займається з малого дитинства, любов до рибальства прищепили бабуся й тато. Свого часу всі троє ходили на ставки й змагалися, хто принесе більший улов. І навіть має власний секрет, як піймати найбільше риби. Для цього потрібна стружка спаленого баранячого рогу, від запаху якої риба шаленіє. Так їй вдалося побити сімейний рекорд й упіймати товстолоба, вагою понад 19 кілограмів.
А ще ділиться рецептом внутрішнього спокою: планувати день з вечора й не впускати безлад у душу та серце. Малечу не ображати й не ображатись, наскільки б сильно ті не вередували. Адже в майбутньому кожен з них може стати тим, хто врятує твоє життя або ж допоможе в скрутну хвилину. Любити життя і любити людей, хай якими б не були складні життєві обставини.
