За всіх часів і за будь-якої влади жінки прагнуть бути красивими. Завдяки цій особливості жіночого характеру по всьому світу процвітають тисячі компаній б’юті-індустрії, чоловіки хапаються за голову, а жінки за гаманець. Але за радянських часів прагнення жінок до досконалості коштувало не тільки грошей, а й чимало часу та нервів і потребувало неабиякої винахідливості та кмітливості. Більше на cherkashchanka.info.
Як Лоліта Торрес і навіть краще
На початку минулого століття більшість українських жінок, особливо в селах, для догляду за собою обходились переважно народними засобами. Терор, війни, індустріалізація, колективізація, голодомор, що настали після 1917 року, на деякий час взагалі змусили людей забути про все, крім проблеми фізичного виживання. До того ж нав’язуваний радянською владою образ жінки-трудівниці передбачав лише турботу про “моральний образ”, залишаючи за бортом спадщину «проклятого минулого», включаючи і прагнення до зовнішньої привабливості. Тому будь-які спроби прикрасити себе чимось, крім червоної хустинки, тогочасним суспільством, м’яко кажучи, не віталися.
Однак вже у другій половині 30-х років на обкладинках радянських журналів стали з’являтися не тільки передові представниці пролетаріату та колгоспного селянства. Щоб підкреслити зростання добробуту радянських громадян, сторінки журналів прикрасили доглянуті жінки в ошатному одязі, з модними зачісками та вмілим макіяжем. В основному це були популярні радянські артистки тих років – Любов Орлова, Валентина Сєрова, Марина Ладинина та інші кінокрасуні. З розвитком «найбільш масового з мистецтв», радянський глядач отримав можливість бачити зразки для наслідування на кіноекранах, і поступово макіяж став проникати в повсякденну рутину українських жінок, особливо мешканок міст.
Під час нацистської окупації та в роки повоєнної розрухи турбота про красу знову втратила актуальність, і інтерес до декоративної косметики повернувся тільки в 50-ті роки. У 1949 році був створений перший і на той момент єдиний в Україні Київський інститут краси, де лікували вроджені та набуті недоліки зовнішності.
У радянських газетах і журналах з’явилася реклама послуг салонів краси і нагадування про те, що радянська жінка повинна стежити за модою і бути доглянутою. На той час українські красуні встигли подивитися десятки трофейних і вітчизняних фільмів, щоб отримати уявлення про модні тенденції в країні і в світі. У другій половині 50-х «іконами стилю» стали Людмила Гурченко і аргентинська актриса Лоліта Торрес. У ці роки українські жінки та дівчата, що жили в містах, почали активно користуватися послугами перукарень, де замість набридлої коси можна було зробити модну стрижку і завивку.
Лоліта Торрес
Чорнії брови до карих очей за допомогою сажі
Тоді асортимент декоративної косметики залишався все ще вкрай убогим, до того ж більшість українок у сільській місцевості як і раніше уникали користуватися косметикою. За словами 87-річної черкащанки Ніни Степанівни, у другій половині 50-х років студентки інституту, де вона навчалася, «фарбувалися» тільки коли йшли на танці. В арсеналі косметичних засобів у дівчат були дешева розсипна пудра і губна помада. Роль косметичного олівця грала сажа. Студентки спалювали сірник під маленьким дзеркальцем, щоб скло покрилося кіптявою, а потім за допомогою іншого сірника і сажі підводили собі брови. Завершувався образ нанесенням на шкіру за вухами кількох крапель модних на той час парфумів «Конвалія срібляста».
З часом відновлювалися зруйновані в роки війни косметичні та парфумерні фабрики, і на прилавках магазинів з’являлося більше засобів декоративної косметики. В Україні лідерами серед парфумерно-косметичних підприємств були Миколаївський комбінат «Червоні вітрила» та Харківська парфумерно-косметична фабрика, що випускали, окрім засобів декоративної косметики, ще й парфуми, всілякі креми для рук і обличчя та ін. Не залишилася осторонь і Черкащина. На Золотоніській парфумерно-косметичній фабриці, заснованій ще в 1934 році як завод з виробництва ефірних олій, випускалися популярні в країні одеколони, наприклад, «Потрійний», «Шипр» та ін., прототипи нинішніх тоніків – лосьйони «Огірковий», «Свіжість», «Ранок», шампуні «Лада», «Лісовий» та інші, засоби для зміцнення волосся тощо.
Подорож по місцях краси радянських часів
Таким чином, у шістдесяті роки минулого століття асортимент декоративної косметики і засобів для догляду трохи розширився, хоча і залишався ще досить убогим. Завдяки черкаському краєзнавцю і журналісту Борису Юхно, ми маємо можливість перенестися в не дуже далеке минуле, щоб дізнатися, де в той час наші мами і бабусі запасалися товарами для краси.
У 1960 році черкащанки отримали можливість купувати косметику в спеціальному відділі Центрального універмагу, який відкрився в центрі міста на розі вулиць Шевченка і Карла Маркса (нині вул. Остафія Дашковича). Якщо пощастить, там можна було купити дефіцитні на той час лак для нігтів, компактну пудру, губну помаду та іншу косметику. Мав популярність і магазин «Трикотаж – Галантерея», де був парфумерно-косметичний відділ.
Універмаг “Юність”
Наприкінці 60-х мешканки обласного центру в пошуках дефіцитної косметики стали частими відвідувачками універмагу «Добробут», що відкрився біля критого ринку на вулиці Гоголя.
Черкащанки зі стажем добре пам’ятають і парфумерно-косметичний відділ універмагу «Юність», що відкрився в 1969 році на першому поверсі 100-квартирного житлового будинку біля театру. «В “Юності” п’ять відділів: галантерейний, трикотажу-панчіх, парфумерно-косметичний, сувенірів і подарунків. 130 продавців, одягнених у спеціальну форму, привітно зустрічають покупців. У цьому колективі майже тільки молодь, і більшість має спеціальну торговельну освіту.
“Юність” чи не найбільший магазин в обласному центрі. 1500 квадратних метрів – така його торговельна площа. Понад 1000 квадратних метрів підсобних приміщень. Під магазином – складські приміщення. Чотири ліфти подають товари до залу», – писали тоді черкаські газети.
“Красуня” для черкаських красунь
Тоді ж, наприкінці шістдесятих, послуги краси вирішили наблизити до народу. Дорогами Черкащини покотилися незвичайні автобуси, в яких розміщувалися пересувні перукарні. Ось як описували цю подію черкаські газети в серпні 1968 року: «У нашому місті з’явилася новинка: автоперукарня. У комфортабельному автобусі обладнано дві зали – чоловіча і жіноча. Цю перукарню придбав міський комбінат комунальних підприємств. Автоперукарня працює в місцях скупчення людей, де немає перукарень. Її вже бачили і у Сокирному, і на пляжі, і на Центральному ринку Черкас».
А 22 вересня 1971 року сталася ще одна довгоочікувана подія – за адресою вул. Шевченка 218 відчинила двері перукарня «Красуня», по суті, перший у Черкасах салон краси, де за помірну плату черкащанкам пропонували перетворитися перед святами чи іншими урочистими подіями. Модельні зачіски в «Красуні» на той час коштували не так вже й дешево – 2 карбованці 60 копійок. Звичайні стрижка і манікюр обходилися відповідно в 65 і 60 копійок, а от за манікюр з масажем потрібно було викласти вже 1 карбованець 35 копійок. Пофарбувати брови і надати їм форму коштувало один карбованець.
Але головна привабливість салону краси для черкащанок полягала в тому, що великі перукарські салони отримували дефіцитні косметичні товари, які удень з каганцем неможливо було виявити на полицях магазинів. Чого там тільки не було – імпортні засоби для укладання і фарбування волосся, якісна декоративна косметика, засоби для догляду за шкірою та волоссям. На столиках майстринь манікюру юрмилися ошатні флакончики з імпортними лаками для нігтів усіх кольорів і відтінків… Тож, у 70-ті роки ХХ століття кожне відвідування «Красуні» ставало для жінок справжньою подією.
Нові косметичні бренди та кінець епохи дефіциту
У 80-ті роки різноманіття косметичних засобів значно збільшилося. Розширився асортимент вітчизняної косметики, в магазинах стала з’являтися продукція латвійської фабрики «Дзінтарс» і закордонних косметичних брендів, переважно з соціалістичних країн – польські «Polena» і «Ruby Rose», болгарський «Ален мак», «Флорена» з НДР тощо.
А те, що не вдавалося знайти в магазинах, стало набагато легше купити «з рук» або на барахолках. Черкащанки, які застали той час, добре пам’ятають радянсько-французькі тіні для повік «Єлена», яскраві пластикові коробки з косметичними наборами «Pupa», різнокольорові лаки для нігтів «Kiki», рум’яна Estee Lauder, компактну пудру Lancome. На зміну брусочкам туші-плювалки прийшли блакитні циліндрики «Louis Philippe». А незабаром проблеми з косметикою і зовсім залишилися в минулому, але це вже зовсім інша історія.