Чужих не буває: черкащанка розповіла про те, як бути мамою десятьох дітей

Два роки тому родина Чернових виросла одразу вдвічі: до чотирьох членів (тато, мама та дві доньки) додалося іще п’ятеро діток. Про свою історію Євгенія Чернова розповіла сайту «Про все». Євгенія каже, що не ділить дітей на своїх і не своїх, різниця тільки в «біологічному» походженні дітей. Нещодавно в цій родині народилася десята дитина, наймолодша у великій родині Євгенії. Однак це не завадило їй залишатися турботливою матір’ю і другом для своїх дітей, у яких немає її ДНК. Хоча жінка визнає, що рідних дітей треба любити більше, пише cherkashchanka.info.

Створення великої сім’ї

Сама багатодітна мама виросла на великій родині, виховувала молодших сестер. І хоча клопоту було багато, вона завжди мріяла про велику сім’ю. З чоловіком порадилися і вирішили брати маленьких дітей, бо на той момент у них було дві дочки. Так діти могли швидше знайти спільну мову, до того ж друзі з Америки надсилали одяг та взуття для дівчаток. У притулку з-проміж 60-80 дітей, таких, що можна забирати в родину лише декілька.

Спочатку це було важко морально, тому що уявляла, що всі діти одразу тебе любитимуть. Але насправді виявилося, що все складніше, для них нема кращих за рідних тата і маму. Коли до сім’ї прибули перші п’ятеро дітей, біологічні дочки, яким тоді було 3 та 1 рік, спочатку боялися їх. Якось умловляла малого вивчити вірш у школу. Він уперся і відмовився це робити. Врешті, оголосив, що повернеться до притулку, пішов до своєї кімнати і навіть сказав двом братам збирати речі, тому що всі вони їдуть до притулку. А через деякий час він спустився і сказав, що вірша таки вивчив.

Намагаємося любити всіх однаково, але не завжди виходить. Звичайно, ніякої дискримінації в одязі, речах, їжі або іграшках. Але найчастіше на прогулянки або в магазини їздять біоглогічні діти. Тому що ми одна сім’я. Навіть на державних курсах, для тих, хто планує стати дитячим будинком сімейного типу, вчать: «Рідні діти повинні бути на першому місці».

Родинні правила

В першу чергу ми розділили територію: спальня батьків – це місце, куди не ходять діти. А другий поверх – це їх територія, тому вони там за порядок відповідають. Були випадки, коли діти кидали ганчірки і не хотіли прибирати. Але тепер все робиться без проблем. Є й часові обмеження – після дев’ятої вечора мама й тато проводять час разом. Прибирання – щопонеділка, середи та п’ятниці. Кожній дитині відводиться область, за яку він або вона відповідає.

Наші відносини з дітьми будуються на довірі. Ми не перевіряємо листування в соціальних мережах, хоча маємо право дивитися дитячі телефони і контакти. Діти з притулків сильно відрізняються від тих, що зростали в родині – вони багато до чого не привчені, у них було більш незалежне життя до того, як вони потрапили в сім’ю. Ми також не маємо права забороняти дітям спілкуватися з родичами або батьками. Виняток становлять випадки, коли це негативно впливає на дитину. Попри велику самовіддачу і старання зробити для них якнайкраще, діти тяжіють до біологічних батьків і часто в телефонних розмовах просять забрати їх. Однак ці діти з’явилися в нашій родині невипадково. Ми потрібні одне одному.

За даними обласної влади, 92% дітей-сиріт в Черкаській області виховуються в сім’ях, тобто 672 сім’ї та 777 прийомних дітей.